Тарас Шевченко
Встав на п`єдесталі,
Потоком вічним
Думи розлились.
Поете наш,
Сьогодні ми зустрілись
І вже ніколи нам не розійтись.
Врочистий день!
О незабутній час!
Зійшлись на площі цій
Брати твої і сестри
Вкраїни славної
О геній наш Тарас!
Поглянь, Кобзарю,
Скільки нас зібралось!
Тут діти-квіти з щастям обнялись,
Ми-українці - горді й незалежні -
Країни вільної,
Як мріяв ти колись
Тебе ми любимо,
І славним рід-від-роду
Ти вірний син Вкраїнскього народу.
Що серця полум`ям
Осяяв шлях в імлі.
Здійснилось все, у що ти вірив свято:
"І буде син
І буде мати,
І будуть люди на землі".
І тебе
В сім`ї великій
В сім`ї вольній, новій
Не забули
Пом`янути
Щирим теплим словом.
О. Шкроблюк
ПЕРЕД ШЕВЧЕНКОМ
Батьківський сммуток ревно втерся в брови -
Думок величних сила - не здолать.
Топтались ниви і гули діброви,
І крила підрізав ординець - тать.
Червона кров під маячнею стягів,
Жорстокі жорна - крутива століть.
Живі слова козацької звитяги.
Грудьми погруддя від біди стоїть.
"Кобзар" і Біблія - сплетіння істин:
Космічна і навдивовиж земна.
Тут зупинитись би, усім присісти
І мудрості набратися сповна.
Щоб розцвіла нарешті Україна,
Веселка заіскрилася в Дніпрі,
І не горіла більше та хатина,
Що Кобзаря гойдала на зорі.
В. Мазур
БАЛАДА ПРО СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ
... Ще східець. Ще один. В майстерню, вниз.
Як далі йти, коли на плечах небо?
Завмер, як птах поранений, і впав...
"Прощай, Вкраїно..." - видихнув. Хто ж це
Іде крізь ніч із білою свічею?
Оксана - Його Доля, Його Муза...
Схилилася, закрила Йому очі,
Поцілувала стомлене чоло...
Зник Петербург, Дніпро тече розлого
І Україна йде до Кобзаря
І, похилившись, плаче над труною
І Сина, і Отця, і свого Духа...
І простягають руки в небуття
Скалічені, розстріляні, голодні, -
Його землі стражденної страдальці,
Його, ще не народжені, брати...
... А Він пливе над головами всіх,
На ту гору, на гору ту Чернечу,
Що над усі паміри й еверести
Для нас найвища...
