П`ятниця, 29.05.2020, 05:23
Вітаю Вас Гість | RSS

Ярмолинецька центральна районна бібліотека

08 травня День пам'яті та примирення 09 травня День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 10 травня День Матері 18 травня День Європи в Україні 27 травня 100 років з дня народження Івана Дехтяра педагога, кібернетика,авіатора. с. Правдівка

Спогади ветеранів

Коли ви побуваєте у райцентрі, неодмінно відвідайте на площі 600-річчя Ярмолинець братську могилу, над якою височить пам'ятник загиблим воїнам. Тут на гранітній стіні чітко написано: "Лейтенант Каретніков Іван Васильович".

Трагедія розігралася майже шістдесят літ тому. Йшов 1944 рік. Радянські війська наступали, але німці чинили шалений опір. В бою над Соколівкою фашисти збили наш літак. Знеможений, зранений пілот приповз в село, шукаючи тут схованку. Однак знайшлися зрадники, які потягли його в Ярмолинці до німців. І ось на території де нині завмерла самохідна артилерійська установка, гітлерівці розправились з воїном.

Лунали постріли. Один, другий, третій... А юнак продовжував стояти. Сп'янілий фашист, від злості закочуючи більма очей, прицілювався в обличчя полоненого. А кулі пролітали мимо. Чому? Можливо, життя не хотіло покидати цього синьоокого красеня. А, можливо, гітлерівець захвилювався, що незабаром прийдуть наші і розплата настане.

Лейтенант, тримаючи руку на грудях, звідки витікала кров, немов би задумався. Мабуть, з матір'ю, братами, сестрою своєю думкою прощався. А може, з небом розмовляв. Хто зна... Мовчить поле і ліс... Тільки хлопчаки із рівчака з жахом спостерігали цю картину.

Не міг він більше стояти, здригаючись від кожного пострілу. Все одно кінець. Все одно прийде смерть з косою. Він дивився поглядом в оту канаву, останню домівку для себе. Ой мамо, мамо чому ти її не постелила? Вороги ж її приготували чорну, холодну, тверду... Де взялась сила в юнака? Стікаючи кров'ю, похитуючись, підійшов до фашиста, роздер одяг.

- Не вмієш стріляти... Вчись стріляти на моїх грудях, гаде!

Останні слова... Принишкли налякані хлопчаки. А льотчик лежав на землі, закривши очі, наче після важкої праці заснув. Маком цвіла кров, ой боже, боже, з грудей ще бив струмочок, який розтікався.

Перелякані хлопченята прибігли додому і про побачене розповіли дорослим. Ті знайшли дощенята, обложили канаву, поховали. Ще одна могилка виросла на землі. Ідуть матері, вдови. Зупинились над могилкою, слізьми вмились. А де ж їхні діти? Може, десь на енному кілометрі, ой горе-горе, чи хтось обгорне їх...

А мати загиблого льотчика? Війна ще котилась, а Клавдія Василівна Каретнікова виплакала всі свої сльози, чекаючи листоноші. Де ж ти, соколику ясний? Пташечка моя... Кровиночка моя... Пропав безвісти... Чи вбили нелюди?

Безвісти... Почула і упала на зранену землю. Кожен день чекала вісточку, чекала його живого. Нехай без рук, без ніг, але щоб Ваня був живий...

У 1969 році матір взнала "адресу" сина від слідопитів-школярів Ярмолинеччини. І подалась на далеку Україну. Жменьку землі з рідної Росії, квіти йому привезла на могилу. Останні сльози зронила біля пам'ятника, останні. Бо все вже виплакала за своїм "журавликом".

...Мамо, рідненька, гордись своїм сином. Він був мужнім, не впав на коліна, не просив пощади у ворогів. Ой боже, боже, для матері він залишився дитиною, білявим хлопчиком, добрим і слухняним. Коли побачив літаків з чорними хрестами, які скидали смерть, колишній учень індустріального технікуму пішов у райвійськкомат. Опісля став льотчиком. А політ над Ярмолинеччиною був для нього останнім. У двадцять два роки став безсмертним.

Люди, не плачте, пам'ятайте, Ваня Каретніков захищав вас від ворога, за вас віддав найдорожче - життя, свою кров.

Плачуть троянди, зрошують квіти рясні сльози солдатських матерів та вдів. Соколівчани, не забувайте Івана Каретнікова, ми перед ним спокутуємо важку провину. Нехай наша совість буде чиста. Назвемо поле іменем безстрашного льотчика. Люди, доки серця наші б'ються, пам'ятайте.

П. Добрянський,

голова ради ветеранів, с. Соколівка


 

Важкі випробування

На його долю випало важке випробування у період страшного лихоліття. Крізь чорнило Великої Вітчизняної війни соколівчанин, ветеран педагогічної ниви, відмінник народної освіти Микола Данилович Косой пройшов у складі Проскурівської Червонопрапорної гвардійської стрілецької дивізії. Бійці цього військового з'єднання також визволяли територію нашого району від німецько-фашистських загарбників. За мужність та героїзм на фронті наш земляк нагороджений Орденами «Вітчизняної війни II ступеня» та «Червоної Зірки», багатьма медалями.

До червня 1941-го Микола Данилович працював вчителем у Кам'янець-Подільському районі. Сіяв розумне, добре, вічне. Та мирну працю перервала війна. Отож довелося педагогу замінити перо і книгу на гвинтівку та гранати. У 1943-му був важкопоранений у боях за Кавказ. Тоді комісія визнала його нездатним за станом здоров'я продовжувати службу у війську. Та попри це, проявивши наполегливість, воїн-патріот знову попросився на фронт.

Не все зберегла пам'ять, - розповідав ветеран. - Але добре пам'ятаю, яка радість охопила нас, бійців, коли вступили на подільську землю.

4 березня 1944-го дивізія, перебуваючи в складі першої гвардійської армії генерал-полковника Андрія Гречка, після сильної артпідготовки перейшла в наступ. Її шлях проліг з Варварівки Полонського району в напрямку обласного центру. Підрозділи прорвали укріплену оборону ворога і за перший день просунулись на 15 кілометрів, а 6 березня звільнили районний центр Гриців.

Окремий гвардійський батальйон, де служив Микола Косой, звільняв населені пункти, дороги та утримував їх до підходу головних сил. Кілька таких бойових операцій належало здійснити неподалік Ярмолинеччини.

Фашисти, які оборонялися в районі Проскурова, чинили впертий опір, намагаючись не допустити оточення своїх частин. У той же час ворог вивозив звідти бойову техніку, військове спорядження. Поїзди йшли залізницею Проскурів-Ярмолинці, а потім до Кам'янця-Подільського, де зосереджувались головні сили для прориву в західному напрямку. Цією залізницею через кожних 15-20 хвилин проходили поїзди з технікою та живою силою.

Наш батальйон отримав завдання атакувати ворога в напрямку Водички-Малиничі і захопити залізницю, щоб позбавити німців можливостей просування по цій важливій артерії, - згадував Микола Данилович.

Погода на дворі була сирою. Густий туман і мряка прикривали наших воїнів. Тим паче, що просувались видолинками. Рано-вранці 22 березня увійшли в Малиничі.

У цей час залізницею в сторону Ярмолинець проходив важковаговий ешелон. Відкрили по ньому вогонь з усіх видів зброї. І у відповідь з вагонів і платформ точилася інтенсивна стрілянина. Поїзду вдалось, як кажуть, проскочити.

Як тільки після цього ми зайняли кругову оборону біля залізниці, то почувся шум з боку Проскурова - один за одним до Малиничів наближалися ще два ворожих ешелони, - розповідав далі ветеран. - Підпустивши потяги на близьку відстань, командир роти Коноштін із протитанкової рушниці підбив ведучий паровоз, а другий паровоз - боєць Кабаїдзе.

Через день знову розпочались фронтові дії з гітлерівцями. На цей раз батальйон перетинав дорогу Ярмолинці-Городок. Поблизу села Пільний Олексинець три дні наші воїни вели бої, не допустивши прориву фашистів в західному напрямку. Тут, зокрема, великих втрат ворогу в живій силі завдала мінометна рота під командуванням лейтенанта Дворцевого. Цей офіцер пав смертю хоробрих у бою.

Далі шлях дивізії проліг через Ярмолинці. На підмогу батальйону прийшли танкісти. Звідси гвардійці зразу ж наступали на Дунаївці та Смотрич...


Розповідь учасник бойових дій закінчив словами: "Нехай ніколи не буде війни, хай будуть мир та щастя нашим дітям..."
Вхід на сайт
Меню сайту
Інформація про нас
ЦРБ

смт. Ярмолинці площа 600-річчя Ярмолинець, 1А

тел.2-15-67(відділ обслуговування)

E-Mail:cbs.yar@gmail.com

Чекаємо на Вас

понеділок – п’ятниця: з 8:00 до 18:00

неділя: з 9:00 до 16:00 без перерви

Пошук
Поділіться нами у:
Герої АТО
Герої АТО

Календар
«  Травень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Е-урядування
Е-урядування

Безкоштовний Wi-Fi

Годинник
Погода
Архів записів