П`ятниця, 14.08.2020, 07:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Ярмолинецька центральна районна бібліотека

03 серпня 70 років від дня народження Ярослава Євстахійовича Яроша (1950), українського поета 22 серпня 100 років від дня народження американського письменника-фантаста Рея Дугласа Бредбері (1920 - 2012) 23 серпня День Прапора України 24 серпня День Незалежності України 26 серпня 140 років від дня народження Ґійома Аполлінера (1880-1918), французького поета, художника, критика

Поети та письменники

Гордієнко Кость Олексійович

Народився 3 жовтня 1899 року в с. Микитинці Ярмолинецького району, в робітничій сім’ї. дитинство Кості пройшло на селі. У дев’ять років наймитував у сусідніх Загінцях. Навчався у земському училищі в містечку Михалпіль (тепер с. Михайлівка).

З 1910 року Костя живе в Одесі, куди виїхав на заробітки його батько. Спочатку він продавав газети, був за експедитора. А після закінчення у 1917 році ремісничої школи хлопець пішов працювати на завод. Спершу працював на хімічному заводі, а пізніше пішов на рафінадний.

В 1922 році К. Гордієнко переходить до Харкова на роботу в редакцію газети «Вісті ВУЦВК», а через п’ять років Костя Олексійович – кореспондент республіканської газети «Комуніст».

Значним внеском в творчість письменника стали дві його сатиричні повісті, які вийшли у 1929 році і в яких відверто викривалося невігластво деяких місцевих керівників.

Від сталінських репресій письменника врятувало те, що він залишає тодішню столицю України і переїздить до Лебедина і надовго поселяється там

У 1934 році К. Гордієнко стає членом Спілки письменників. Збагачуючись життєвим досвідом, письменник взявся за перо романіста, вирішив відтворити долю селянства від початку століття.

У роки Великої Вітчизняної війни кавалер ордену Червоної Зірки Костянтин Олексійович працював у редакціях газет: «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина», на радіостанції ім. Т. Г. Шевченка у Саратові. Після закінчення війни письменник продовжив свою літературну справу. За роман-трилогію «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир» наш земляк був удостоєний у 1973 році Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. В його романах і повістях б’ють джерела хліборобського роду. Через творчість Гордієнка пройшли література і журналістика. Як старійшина української радянської літератури Гордієнко виступав на VІ та VІІ з’їздах письменників України, закликав до збереження українського народного слова.

Письменник часто бував у своєму селі на Ярмолинеччині, живився від рідної землі, добрих людей, щедрих земляків наснагою та творчістю.

Востаннє у своїх рідних Микитинцях Костянтин Олексійович побував у 1977 році.

Довге і плодотворне життя прожив наш земляк і відійшов від нас на 94-у році життя. Але до глибокої старості не припиняв цікавитися рідним селом, листувався з родичами і односельцями, вчителями і учнями школи. У Михайлівській школі створено куточок-музей відомого земляка, а центральна вулиця в Микитинцях носить його ім’я. Помер Кость Гордієнко у 1993 році в м. Харкові, де прожив багато років, але душа його завжди прагнула до сільських просторів, до простої земної краси.

 

 

Гославський Маурицій

Народився 05. 10. 1802 року в містечку Фрампіль (тепер Косогірка) Ярмолинецького району. А дитинство пройшло у Нігині, що на Кам'янеччині, - біля мальовничих товтрів – подільських медоборів. Печер, у скелястих берегах Смотрича.

Щодо освіти, то спочатку вчився у Вінниці та Кам'янці-Подільському, опісля закінчив Кременецький ліцей. У середині двадцятих років XIX століття вчителював. На цей період припадає початок його поетичної творчості. Що ж лягло в її основу? Передусім, історичні події, героїзм українського народу. Мальовнича природа рідного краю. Здебільшого, вірші народжувались під впливом народних переказів і легенд.

Відтак Маурицій Гославський став одним з перших майстрів художнього слова і дослідників українського фольклору. Так, у поемі "Поділля" зі знанням справи оспівав весільний обряд. Але напад турків припиняє весілля. Молодий козак Артем береться за зброю, а його наречена Зося з іншими односельчанами ховається в печері над Смотричем. І коли, здавалося, небезпека минула, вона з дівчатами вийшла зі сховища. їх чекала трагічна доля.

Згодом автор писав: "Змістом цієї частини поеми є винищення кількох тисяч людей у Залуцьких печерах у Кам'янець-Подільському повіті... Ті печери, вимиті в скелях водою, тягнуться під землею понад двадцять верств і закінчуються у селі Уманцях.

У 1826 році в Одесі з'явився його вірш "На смерть Пестеля, Муравйова та інших мучеників російської свободи". Наш земляк у цьому творі з гнівом затаврував душителів російської свободи. Прославив борців проти царського самодержавства. Темі волелюбства він присвятив також у 1827 році вірш "Дума про Нечая". З любов'ю описав про те, як козацький полк під проводом народного героя Данила Нечая у червні 1649-го завдав поразки польським шляхетським загонам, а в липні у районі Проскурова-Чорного Острова військам подільського каштеляна Лянцкорського.

Дух волелюбства керував Маурицієм Гославським і тоді, коли він сам служив у російській армії. На той час у ніч на 29 листопада 1830 року спалахнуло польське національне повстання проти царського самодержавства. Не вагаючись поет став у стрій повстанців. Його учасники були розсіяні каральними військами і відступили до Галиччини. Там австрійський уряд їх роззброїв. Мауриція Гославського заарештували і кинули до тюрми. Але його розум і талант не згасли навіть у неволі. Адже продовжував творити. Зокрема, з під його пера вийшов вірш "Пророк України", який пройнятий демократичними та волелюбними почуттями.

Славний уродженець подільської Косогірки був у розквіті творчих сил, коли тюремні застінки зупинили серце поета. Це трапилось 17 листопада 1834 року у Станіславі (тепер Івано-Франківськ).

 
Левицький Модест Пилипович
 
Народився 25. 07. 1866 року в с. Вихилівка Ярмолинецького району, в родині дрібного поміщика. Український письменник та громадський діяч. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету в 1888 році, а в 1893 році закінчує і медичний факультет. Працював лікарем в Ковелі, Києві та інших містах. Товаришував з родиною Косачів, коли вони проживали в с. Колодязному поблизу Ковеля. В той час Модест Пилипович обіймав посаду Ковельського повітового лікаря і часто бував вдома у Косачів. В тяжкі хвилини своєї хвороби Леся зверталася до нього по допомогу.

За української державності Левицький був головним санітарним лікарем залізниць України. В 1919 році стає радником, потім головою української дипломатичної місії у Греції. На початку 1920-их років працював лектором і лікарем Української Господарської Академії в Подебрадах (Чехія), звідки у 1927 році переїжджає до Луцька.

Друкуватися Модест Пилипович почав з 1901 року. його літературні псевдоніми – М. Пилипович, Виборний, Макогоненко. У першій збірці «Оповідання» (1907 рік) Левицький змальовує нужденне життя селян та місцевої бідноти, викриває сваволю земської старшини, урядовців. В оповіданні «За Коліївщину» (1907 рік) відображено окремі епізоди гайдамацького руху. Свої спогади Модест Пилипович втілив у оповідання «Шкільні товариші», «Казенні діти» (1920 рік) та інші.
Модест Левицький також автор багатьох перекладів, популярно-наукових праць з медицини, автор граматики української мови.
Помер 16 червня 1932 року в м. Луцьку.

  • Лікар з душею письменника (М. Левицький) : памятка.  – Ярмолинці, 2012. – 4с.
  •  
     
    Левицький Леонід Миколайович
     
    Народився 08. 11 1917 року в с. Миньківці на Житомирщині Дитинство і юність пройшли у Новоставцях Теофіпольського району, в с. Плужному Ізяславського, в с. Михамполі (нині Михайлівка) Ярмолинецького районів Хмельницької області, куди отримували направлення на роботу батьки-педагоги і де випадало працювати й самому Леонідові.

    У 1937 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Учасник війни з 1941 року . був рядовим студентського батальйону, літературним працівником дивізійної газети. Брав участь в обороні Києва, в боях за визволення міст і сіл правобережної України. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня та медалями. Свої нариси, вірші друкував в фронтових газетах під псевдонімом Л. Київський.
    Загинув у бою 27 грудня 1943 року в селі Забілоччя на Житомирщині. Посмертно прийнятий у Спілку письменників (1961).
    Вірші поета-воїна опубліковані в збірці "Недоспівана весна” (1959, 1985), багатьох колективних та антологічних виданнях.
    Вхід на сайт
    Меню сайту
    Інформація про нас
    ЦРБ

    смт. Ярмолинці площа 600-річчя Ярмолинець, 1А

    тел.2-15-67(відділ обслуговування)

    E-Mail:cbs.yar@gmail.com

    Чекаємо на Вас

    понеділок – п’ятниця: з 8:00 до 18:00

    неділя: з 9:00 до 16:00 без перерви

    Пошук
    Поділіться нами у:
    Герої АТО
    Герої АТО

    Календар
    «  Серпень 2020  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31
    Е-урядування
    Е-урядування

    Безкоштовний Wi-Fi

    Годинник
    Погода
    Архів записів