Вівторок, 21.09.2021, 07:02
Вітаю Вас Гість | RSS

Ярмолинецька центральна бібліотека 

Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області

06 вересня День читання книг 12 вересня День українського кіно 27 вересня Всесвітній день туризму 29 вересня 155 років від дня народження Михайла Грушевського, українського історика, політичного і державного діяча 30 вересня Всеукраїнський день бібліотек

Поети та письменники

Гордієнко Кость Олексійович

Народився 3 жовтня 1899 року в с. Микитинці Ярмолинецького району, в робітничій сім’ї. дитинство Кості пройшло на селі. У дев’ять років наймитував у сусідніх Загінцях. Навчався у земському училищі в містечку Михалпіль (тепер с. Михайлівка).

З 1910 року Костя живе в Одесі, куди виїхав на заробітки його батько. Спочатку він продавав газети, був за експедитора. А після закінчення у 1917 році ремісничої школи хлопець пішов працювати на завод. Спершу працював на хімічному заводі, а пізніше пішов на рафінадний.

В 1922 році К. Гордієнко переходить до Харкова на роботу в редакцію газети «Вісті ВУЦВК», а через п’ять років Костя Олексійович – кореспондент республіканської газети «Комуніст».

Значним внеском в творчість письменника стали дві його сатиричні повісті, які вийшли у 1929 році і в яких відверто викривалося невігластво деяких місцевих керівників.

Від сталінських репресій письменника врятувало те, що він залишає тодішню столицю України і переїздить до Лебедина і надовго поселяється там

У 1934 році К. Гордієнко стає членом Спілки письменників. Збагачуючись життєвим досвідом, письменник взявся за перо романіста, вирішив відтворити долю селянства від початку століття.

У роки Великої Вітчизняної війни кавалер ордену Червоної Зірки Костянтин Олексійович працював у редакціях газет: «Радянська Україна», «Соціалістична Харківщина», на радіостанції ім. Т. Г. Шевченка у Саратові. Після закінчення війни письменник продовжив свою літературну справу. За роман-трилогію «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир» наш земляк був удостоєний у 1973 році Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. В його романах і повістях б’ють джерела хліборобського роду. Через творчість Гордієнка пройшли література і журналістика. Як старійшина української радянської літератури Гордієнко виступав на VІ та VІІ з’їздах письменників України, закликав до збереження українського народного слова.

Письменник часто бував у своєму селі на Ярмолинеччині, живився від рідної землі, добрих людей, щедрих земляків наснагою та творчістю.

Востаннє у своїх рідних Микитинцях Костянтин Олексійович побував у 1977 році.

Довге і плодотворне життя прожив наш земляк і відійшов від нас на 94-у році життя. Але до глибокої старості не припиняв цікавитися рідним селом, листувався з родичами і односельцями, вчителями і учнями школи. У Михайлівській школі створено куточок-музей відомого земляка, а центральна вулиця в Микитинцях носить його ім’я. Помер Кость Гордієнко у 1993 році в м. Харкові, де прожив багато років, але душа його завжди прагнула до сільських просторів, до простої земної краси.

 

 

Гославський Маурицій

Народився 05. 10. 1802 року в містечку Фрампіль (тепер Косогірка) Ярмолинецького району. А дитинство пройшло у Нігині, що на Кам'янеччині, - біля мальовничих товтрів – подільських медоборів. Печер, у скелястих берегах Смотрича.

Щодо освіти, то спочатку вчився у Вінниці та Кам'янці-Подільському, опісля закінчив Кременецький ліцей. У середині двадцятих років XIX століття вчителював. На цей період припадає початок його поетичної творчості. Що ж лягло в її основу? Передусім, історичні події, героїзм українського народу. Мальовнича природа рідного краю. Здебільшого, вірші народжувались під впливом народних переказів і легенд.

Відтак Маурицій Гославський став одним з перших майстрів художнього слова і дослідників українського фольклору. Так, у поемі "Поділля" зі знанням справи оспівав весільний обряд. Але напад турків припиняє весілля. Молодий козак Артем береться за зброю, а його наречена Зося з іншими односельчанами ховається в печері над Смотричем. І коли, здавалося, небезпека минула, вона з дівчатами вийшла зі сховища. їх чекала трагічна доля.

Згодом автор писав: "Змістом цієї частини поеми є винищення кількох тисяч людей у Залуцьких печерах у Кам'янець-Подільському повіті... Ті печери, вимиті в скелях водою, тягнуться під землею понад двадцять верств і закінчуються у селі Уманцях.

У 1826 році в Одесі з'явився його вірш "На смерть Пестеля, Муравйова та інших мучеників російської свободи". Наш земляк у цьому творі з гнівом затаврував душителів російської свободи. Прославив борців проти царського самодержавства. Темі волелюбства він присвятив також у 1827 році вірш "Дума про Нечая". З любов'ю описав про те, як козацький полк під проводом народного героя Данила Нечая у червні 1649-го завдав поразки польським шляхетським загонам, а в липні у районі Проскурова-Чорного Острова військам подільського каштеляна Лянцкорського.

Дух волелюбства керував Маурицієм Гославським і тоді, коли він сам служив у російській армії. На той час у ніч на 29 листопада 1830 року спалахнуло польське національне повстання проти царського самодержавства. Не вагаючись поет став у стрій повстанців. Його учасники були розсіяні каральними військами і відступили до Галиччини. Там австрійський уряд їх роззброїв. Мауриція Гославського заарештували і кинули до тюрми. Але його розум і талант не згасли навіть у неволі. Адже продовжував творити. Зокрема, з під його пера вийшов вірш "Пророк України", який пройнятий демократичними та волелюбними почуттями.

Славний уродженець подільської Косогірки був у розквіті творчих сил, коли тюремні застінки зупинили серце поета. Це трапилось 17 листопада 1834 року у Станіславі (тепер Івано-Франківськ).

 
Левицький Модест Пилипович
 
Народився 25. 07. 1866 року в с. Вихилівка Ярмолинецького району, в родині дрібного поміщика. Український письменник та громадський діяч. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету в 1888 році, а в 1893 році закінчує і медичний факультет. Працював лікарем в Ковелі, Києві та інших містах. Товаришував з родиною Косачів, коли вони проживали в с. Колодязному поблизу Ковеля. В той час Модест Пилипович обіймав посаду Ковельського повітового лікаря і часто бував вдома у Косачів. В тяжкі хвилини своєї хвороби Леся зверталася до нього по допомогу.

За української державності Левицький був головним санітарним лікарем залізниць України. В 1919 році стає радником, потім головою української дипломатичної місії у Греції. На початку 1920-их років працював лектором і лікарем Української Господарської Академії в Подебрадах (Чехія), звідки у 1927 році переїжджає до Луцька.

Друкуватися Модест Пилипович почав з 1901 року. його літературні псевдоніми – М. Пилипович, Виборний, Макогоненко. У першій збірці «Оповідання» (1907 рік) Левицький змальовує нужденне життя селян та місцевої бідноти, викриває сваволю земської старшини, урядовців. В оповіданні «За Коліївщину» (1907 рік) відображено окремі епізоди гайдамацького руху. Свої спогади Модест Пилипович втілив у оповідання «Шкільні товариші», «Казенні діти» (1920 рік) та інші.
Модест Левицький також автор багатьох перекладів, популярно-наукових праць з медицини, автор граматики української мови.
Помер 16 червня 1932 року в м. Луцьку.

  • Лікар з душею письменника (М. Левицький) : памятка.  – Ярмолинці, 2012. – 4с.
  •  
     
    Левицький Леонід Миколайович
     
    Народився 08. 11 1917 року в с. Миньківці на Житомирщині Дитинство і юність пройшли у Новоставцях Теофіпольського району, в с. Плужному Ізяславського, в с. Михамполі (нині Михайлівка) Ярмолинецького районів Хмельницької області, куди отримували направлення на роботу батьки-педагоги і де випадало працювати й самому Леонідові.

    У 1937 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Учасник війни з 1941 року . був рядовим студентського батальйону, літературним працівником дивізійної газети. Брав участь в обороні Києва, в боях за визволення міст і сіл правобережної України. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня та медалями. Свої нариси, вірші друкував в фронтових газетах під псевдонімом Л. Київський.
    Загинув у бою 27 грудня 1943 року в селі Забілоччя на Житомирщині. Посмертно прийнятий у Спілку письменників (1961).
    Вірші поета-воїна опубліковані в збірці "Недоспівана весна” (1959, 1985), багатьох колективних та антологічних виданнях.
    Вхід на сайт
    Меню сайту
    Інформація про нас
    ЦРБ

    смт. Ярмолинці площа 600-річчя Ярмолинець, 1А

    тел.2-15-67(відділ обслуговування)

    E-Mail:cbs.yar@gmail.com

    Чекаємо на Вас

    понеділок – п’ятниця: з 8:00 до 18:00

    неділя: з 9:00 до 16:00 без перерви

    Пошук
    Поділіться нами у:
    Герої АТО
    Герої АТО

    Календар
    «  Вересень 2021  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930
    Е-урядування
    Е-урядування

    Безкоштовний Wi-Fi

    Годинник
    Погода
    Архів записів