Книжкова виставка «Лицарі українського світла», з нагоди 115-ї річниці від дня народження Олени Теліги та Олега Ольжича, представлена в читальній залі Ярмолинецької центральної бібліотеки. Бібліотекарями підібрано різноманітну літературу, яка розповість вам у всіх деталях про двох різних та водночас таких схожих борців за відродження, незалежність та незламність вільної України.
Лицарі українського світла, Олена Теліга та Олег Ольжич, поклали свої життя на жертовник української волі.
Про що говорять нині трагічні долі поетів, які намагалися наблизити час творення нової національної еліти і своєю полум’яною творчістю, і відкритими до звитяги серцями?
Знакові поети, але їхні непрості і трагічні долі та глибока творчість не прочитані до кінця ні в столітті минулому, коли їх, молодих і рвійних, було вбито, ні в теперішньому. Олега та Олену єднало дуже багато. Народилися вони обоє 1907 року в липні. Через українську революцію 1917—1920 рр. та її поразку обох доля закинула на еміграцію до Чехословаччини, де вони познайомилися і здружилися. Тісно співпрацювали у культурно-освітній референтурі Організації українських націоналістів (ОУН). Але трагічно закінчилися їхні життя: Олег Ольжич загинув у німецькому концентраційному таборі Заксенхаузен, а Олену Телігу фашисти розстріляли разом з її чоловіком Михайлом у Бабиному Яру, але довідатись від них про підпільні структури ОУН фашистам так і не вдалося.
Олена Теліга писала автологічні вірші, тропів тут не густо, зате існує глибока пристрасть, глибоке поетичне переживання дійсності і, головне, пасіонарна енергія. Вона жила своїм життям, вона жила повнокровним життям... Ось зараз! Вона тут є! Вона неперебутня! І кожна мить її життя наповнювалася особливим смислом.
Літературна спадщина Олега Ольжича вимагає детального осмислення, оскільки досі не проаналізована скрупульозно. А поетика цих творів, поєднання в них імпресії та політичної патетики видається оригінальним і неповторним явищем в українській поезії минулого століття.
Вони залишаються навіки молодими: і Олена Теліга, і Олег Ольжич, а слова їхні щемні, живі.